Як на душі неверем’я,
Давай у ліс завернемо,
Де буреломний крак
Упав із бука-дерева
З жаским і більним: ах!
Летять з Паланки ворони
Десь у північну сторону,
Забравши радість, сміх.
Щоб скинуть днями скорими
Із чорних крилець сніг.
Під буком тихо згадую:
Я знався із наядою,
Що полонила всіх
Сарматською принадою.
Чи все засипав сніг?..
На все свій час і верем’я
Упасти з бука-дерева,
Що зветься родовід.
…Колись ще листям вернемось
Шуміть із вишніх віт!
Так ось: з Русі я Чермної,
Із родоводу чемного,
Що береже завіт
Народу полуденного,
Древнішого за світ!
І я собі повторюю:
Ми арії, ми орії,
Що знали плуг і лук.
Рід вглиб землиці чорної
Вріс,наче витязь-бук.
Не раз летіли ворони
По сніг в холодні сторони.
Хтось падав, наче крак…
Та рід мій –
бук нескорений –
На сонячних вітрах!
Примітки: Верем’я –гарна погода.
Крак –гілка.
Паланка –гора в с. Нові Драчинці(Буковина).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508360
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.06.2014
автор: СавчукМикола