А час лікує, знаю особисто.
Хоч біль шматує і вогнем пече.
Це так, немов, порвалося намисто,
Й здається, що закінчилось усе.
Та ж ні...життя іде невпинно
І кожний день, притуплює ту біль.
А потім... що самій аж дивно,
Та поряд ходить тільки сіра тінь.
І тільки пам"ять спогади вертає
І ти гортаєш книгу із життя,
Й сама, як дивно, але помічаєш -
Ні болі, ні образ - одне сміття.
І знаєте? Коли стрибнеш в безодню,
Вже розуміш, що здолаєш все.
І лиш одне змінити вже не в змозі...
Спитаєш що? Ти вже летиш... усе.
29.06 14.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508288
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.06.2014
автор: іванесса