Десь на небі Янголи тупцюють,
З дурістю людською не порадять.
Кожную сльозиноньку відчують.
Чим зарадять?
Літерами зореньки вкладають,
Хто би ще навчився їх читати?
Потім криленятка опускають.
Заридати?..
Пригортають матір і дружину,
Що стоять над тілом і ридають.
Гинуть найрідніші за Вкраїну.
Пам'ятають?..
Простягла війна свої долоні
До матусі,що живе далеко.
Ходять,роздивляються у полі
Дві лелеки...
-Хоч би вас війна не зачепила!?
Хоч би ви жили на білім світі!
Довго сива ненька голосила...
Діти!..Діти!..
Ранком на самісінькому краю
Полечка лелеку розірвало.
-За тобою пташенько ридаю!?
Дітей мало?!
Голосила сивая матуся,
Яму для лелеченьки копала.
-Я ще зовсім трішечки схилюся...
В яму впала...
Чи глибоку треба тобі яму?..
Чи калину кращую садити?
Але ми на світі маєм справу:
Всіх любити...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508271
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 29.06.2014
автор: Відочка Вансель