Інна — шатенка
Мене звати Інна. Мені 19, я студентка. В моїй групі є дівчина, котру теж звуть Інна. Позаочі одногрупники називали нас Інна — шатенка (мене) та Інна — лисичка (її) через рудий колір волосся. Інна, як і я, була готессою, але її готика відрізнялася від моєї: Інна носила довжелезні сукні стилі Середньовіччя білого кольору, а я — чорного; моїм взуттям були чорні берці, її — туфлі (чи чоботи) білого кольору на підборах з загостреними носками. Я також носила рюкзаки з різними групами, слухала Black — metall, мала темний мейкап з чорними тінями, нігтями та губами, Інна — ні. Однак, і це не головне! Важливо те, що я носила анк, а моя одногрупниця - натільний хрестик! Вона католичка! Я — закінчена атеїстка! Як же я ненавиділа її! Невже ці тупоголові не розуміють, що того, кому вони вірять, просто не існує???!!! Божевільні!!! Світ виник внаслідок вибуху, а людина походить від мавпи, це наукою доведено! До того ж, якщо Бог є, чому моя мама померла від раку, а тато почав пити й теж помер? Чому Він не спас їх від смерті? Я одна в цьому світі! Я нікому не потрібна! Мене часто ображають ті, хто не поділяє моєї субкультури... До бійки не доходило, але ж ... образи, приниження... Ех... А Інна?! Ходить завжди така усміхнена! Як можна сміятися, коли іншим погано?! Її, як і мене, теж багато — хто ненавидить, а вона, як дурна, всім всміхається, каже, що любить їх... Як можна бути таким наївним?! Як я ненавиджу її посмішку! Як я ненавиджу її хрест!!! Як я ненавиджу всі їхні хрести, ікони, свічки!!! Мене вивертає, коли я бачу ці атрибути! Сьогодні ця християнка віталася зі мною, запитала, як у мене справи.
- Здоров, - грубо відповіла я — нормально.
Я не мала бажання розмовляти з нею, тож одразу побігла від неї мерщій. Я взагалі не хочу розмовляти з цією людиною!
Інна — лисичка
Того дня був чудовий дощ... Хоча... назвати чудовим його не варт. Мені здавалося, що це плакав сам Ісус. Він ніби хотів про щось попередити мене... Про щось неприємне... Що саме, я намагалась розгадати. Я сіла і вдивлялася у вікно: вулиці були дощовиті, але від того не менш красиві. Я думала про Інну — шатенку. Вона — бідна людина. Вона не знає, що таке любов, тому й поводиться так. А все тому, що вона не вірить в Бога. В нас з Інною є багато спільного: нас в групі не люблять, ми любимо готику, ім′я врешті решт. ) Відмінність полягає лише в тому, що вона не вірить в існування вищих сил, а я вірю в Бога! Але в нас є дещо спільне, про що Іннуся не знає. Я теж була сиротою. Тата я взагалі не знала, а мама померла, коли мені було років 12. Перед смерттю вона сказала мені: “Доцю, ти ніколи не втрачай віри в Бога! Люби Його! Бо Він — наш Батько! Я ніколи не покину тебе і завжди споглядатиму за тобою з неба, охоронятиму тебе.” Ще з дитинства мама розповідала мені, що Бог існує. Ми разом з нею читали Біблію. Спочатку дитячу, потім — дорослу. Я завжди знала, що люди, котрі втратили віру — втратили сенс життя, в них немає стимулу , мети тощо. Раптом я побачила жахливу картину: кілька дорослих чоловіків — расистів били кого б ви думали? Інну! Я миттю вибігла з хати.
Інна — шатенка
Довго я терпіла біль, удари ногами... Я вже нічого не могла вдіяти!.. Помираю... Вони пішли п′ять хвилин тому, аж раптом:
Господь любить тебе — почулося мені
Що??? - крикнула я у відповідь
Ще більше ніж ти ненавидиш Його.
Я підняла голову і побачила... Інну.
Вставай — промовила дівчина й подала мені руку.
Не знаю чому, але я підкорилась їй, взявши її руку. Інна запросила мене до дому.
Гаразд — знову погоджуюся я.
Вже зайшовши до кімнати, Інна наказала мені помитися у ванній, я була вся в крові. І ось ми вже тихо чаюємо. Знаю, що обидві хочемо порушити цю мовчанку й почати розмову про сокровенне — світогляд, - але не наважуємося. Першою починаю я:
Скажи, — кажу спокійно — от ти віриш в Бога, а чому тоді Він допустив, щоб мене побили, якщо Він є?
Він неодноразово з′являвся людям в часи Старого Заповіту, котрі повірили в існування Його, але не полишили своїх лихих справ. Тому Господь хоче. Аби ми знали про Його існування завдяки вірі.
Тоді чому Він забрав у мене маму й тата? Вони померли обоє — майже зі сльозами на очах сказала я.
І тут Інна сказала те, що відібрало в мене мову, про що я ніколи не думала, що, однак, було правдою
Твоїх батьків забрав диявол — каже одногрупниця.
Як?
Це він увірвався до вашої родини. Ви були невіруючими, тож вхід для нього був вільний. Це він таке наробив. А ти тепер взагалі даєш йому панувати в своєму житті, не вірячи в Бога, тощо. Розумієш, Господь сотворив Всесвіт, природу, щоб було життя на Землі, а вбивати — це справа сатани.
В мене відібрало мову. Я думала: “Справді. Чому всі говорять про Бога, а ніхто не думає про вчинки ворога Його? Коли проблеми, всі нарікають на Бога, а насправді проблеми — це справа рук сатани.”
З того часу я потрохи позбавлялася речей, котрі носила ще до недавна, замінюючи їх іншими речами.
Трохи згодом ми разом з Інною ходили в костел. Там в мене з′явилися друзі. Яких раніше в мене не було. Я бачила інвалідів, сліпих, німих, які при цьому, ставилися з любов′ю до оточуючих. Думаю, ось де сила! А не в злості! Я навчилася хреститися відкритою долонею, двома пальцями, а головне — ВПУСТИЛА ІСУСА ДО СВОГО СЕРЦЯ!!! ОСЬ ТАК Я ПІЗНАЛА ІСУСА!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508176
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.06.2014
автор: Валерія Азовська