Не згубити – знайти…

[b][i]Мисливська  лірична[/i][/b]

Торкнеться-но  лікоть  рушниці  –
спокійно  стає  на  душі,
і  радує  посвист  синиці  
в  праотчій  живій  глушині.

Куди  приведе  ця  стежина,
протоптана  звіром  вночі?  –
Погойдує  гроном  калина,
белькочуть  у  дуплах  сичі.

   [i]Не  згубити  –  знайти,
   що  на  душу  лягло,
   легким  подихом  вітру
   куди  занесло.
   Не  згубити  –  знайти
   для  душі  скарб  земний,
   щоб  по  осені  йти,
   щоб  іти  до  весни.[/i]

Під  звором  долина,  в  ній  потік:
для  дикого  звіра  там  рай,
відвагою  сповнений  олень
суперника  кличе  на  рать.

Осиці  наспівує  вітер
окрилену  пісню  мою,
і  сам  я  частинкою  світу,
де  вічність  панує,  стаю.

   [i]Не  згубити  –  знайти,
   що  на  душу  лягло,
   легким  подихом  вітру
   куди  занесло.
   Не  згубити  –  знайти
   для  душі  скарб  земний,
   щоб  по  осені  йти,
   щоб  іти  до  весни.[/i]


Створено  у  листопаді  2008  року

Опубліковано:  "Гомін  Підгір'я".  Альманах,  вип.  VIII.  Дрогобич:  "Посвіт",  2009.  -  С.  132.

[i]Музика  Євгена  Заставного[/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=508076
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 29.06.2014
автор: Т. Василько