Після прочитання новели Володимира Винниченка «Момент»
Закрив очі. уявляю.
За плечима чую холод,
І я сам себе вбиваю,
Й тяжко падаю додолу.
Лежу у дикому яру,
Навколо мене тільки сірка…
Побачив матінку стару,
Подумав, як їй буде гірко…
Очима вже не ворухну,
Не заспіває хриплий голос.
Волосся сіре у диму,
А на щоці дозрілий колос.
Вже кров із рани не бринить,
Смерть оселилася у скроні,
Забув свою останню мить,
Як револьвер тримав в долоні.
На скелі ворони сумні,
Великі, чорні і таємні,
Та це вже байдуже мені –
Лежу один у лісі темнім.
Немає сил більш уявляти,
Ропою сльози на очах…
Як сумно це – себе вбивати,
Із посмішкою на устах….
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507950
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 28.06.2014
автор: Андрій Костюк