Давай загубимо кохання,
Неначе голку у снопі.
Від нього віє сум страждання.
Я все для тебе, все тобі!
А володію чим натомість? –
Депресією, болем, злом!
Наше кохання ніби помісь
Понадлюбові із лайн...м.
Опорожнілися резерви,
Ті що підживлювали кров.
На кожнім кроці – нерви, нерви…
Давай загубимо любов!
Давай загубимо стосунки,
Бо час турботи не несе.
Мені обридли поцілунки,
Мені обридло геть усе!
Я відпущу свій біль, відрáзу,
Того, що бýло, не вернеш.
І озиратимусь щоразу,
Коли із іншою пройдеш.
Ми станем друзі нелукаві,
Дзвонити будем раз на рік,
І позаздрю нóвій паві:
– Який же в неї чоловік!
А справді, то є клич самиці,
Квітки реакція на мох.
Ми можем бути поодинці,
Але ніколи вже удвох!
А ти, коліньми по підлозі
Стираючи вчорашній бруд,
Промовиш тихо: – Ми у змозі
Шалене щастя повернуть!
Спроможні знову огортати
Себе любов’ю в добрий час,
Нам варто лише зачекати.
Невже загубимо ми нас?
– Наша ілюзія минула,
І не спиняй мене: «Зажди!»
Я щось подібне уже чула.
Давай загубим! Назавжди…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507885
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.06.2014
автор: Анна Берлинг