Наснився дивний сон…
У просторі безкрайнім
Серед уламків,холоду, пітьми
Лечу без перепон,
Я ніби-то, востаннє,
Уникнувши душевної зими.
Вперед штовхає лють,
Тріпочуть ще вітрила,
Хоч подих зупиняється на мить…
Десь світло є, мабуть?
Зламались раптом крила…
Їх не знайти, і час не зупинить…
Жах щемом обійма,
Де вихід безнадії?..
Душі я навіть крихту не віддам…
Та, як завжди, сама
Протистою стихії,
Молитвою відновлюючи злам…
Гіркий із серця плач:
«Я,може, поспішила,
Образила?.. Але ж мені болить…
Почуй мене, пробач…»
Знов за спиною крила,
Серед пітьми надією – блакить…
Наснився дивний сон…
У просторі безкрайнім
Серед уламків,холоду, пітьми
Лечу без перепон,
Я ніби то, востаннє,
Уникнувши душевної зими.
27.06.2014
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507805
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.06.2014
автор: Лина Лу