Сповідь
Вмостившись зручно
На лавочці біля Шевченка
Я розмовляю з жінкою з Донецька.
Вона - ще молода, напевно, десь під сорок...
Вродлива, ніжна, очі - голуба вода,
Із смутком притаївшись у куточках.
- У вас тут Воля,
І привітні добрі люди.
А в нас стріляють бандюки
І не одна знівечена вже доля.
Я з сином ось приїхала у Львів,
Щоб пересвідчитись чи справді
Це бандери витворюють все зло,
Що переноситься на Схід?
А в дійсності - усе брехня,
І ця кремлівська пропаганда,
Яка зомбує нас,
Щоб далі ще гуляла банда
Як і за всі роки, що промайнули
За незалежності Вкраїни.
Ми жили, мов раби,
Й покірно голови схиляли
Як роботи, радянської доби
І кращого ніколи ми не знали.
А хто свій голос піднімав,
Того до нині не знайдете
Бо десь в копрах,
Чи у посадках догнивають.
Ходили на роботу ми покірно,
Лишень би вижити якось...
І як ці вівці, за них голосували...
Й тому ми - інші, нас таки зазомбували.
- А що панунцю,
Ви тільки все це зрозуміли,
Коли вже бійня розгорілася гаряча? -
Я кинув їй і глянув в очі.
Вона ковтнула це, немов гірку пілюлю
Сльоза янтарна скотилася з орбіти...
- Сашок, Сашок, пошли обедать сына -
Покликала його вона.
Малий, як сонце, з жовтявою голівкою,
Вгощав з пакета голубів
І гладив їх пухнасті спинки,
А ті ковтали клапом семки,
Малий все сипав і радів...
Вона підвелась, чемно попрощалась і пішла,
Щоб мабуть, більше не зустрітись ...
Та й навіщо травити душу молоду
Розмовами тяжкими, яка затруєна бідою.
Повіяв вітер. Збиралося на дощ.
Зі сходу - темні хмари попливли...
А в моїм серці випав осад
І стало тяжко, як ніколи.
Вона вже тягнучи малого,
Все ж оглянулася таки...
Малий несида розпрощався
Легеньким помахом руки,
Й наївним чулось запитання:
Кто этот дядя, мам, скажи!
А дядя сповнений тривоги
Благословив їх на життя
На мир і спокій в Україні
Стискалось серце у журбі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507678
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 27.06.2014
автор: Василь Дальнич