Не вини її,мамо,
Ту смерть,що мене забрала.
Я в змаганні віддав своє серце за спокій твій.
Я би витер сльозу з твого личка...
Та смерть украла й цю утіху мою...
Зчорнивши найближчий бій...
Не зови мене,мамо!
Не сердься,що зник раптово!
Я б собі не простив свого "брата" загибель,ні.
Я би втішив тебе хоч однесеньким теплим словом...
Та не в змозі уже.
В надмогильній лежу броні.
Не кляни його,мамо!
Наш ворог за все заплатить!
Мій народ його совість утопить в безмежжі сліз...
Мамо!Мамо моя...
Не лякайсь,що повсюди втрати...
Вірю,що проросте поле гніву прощенням...
Скрізь...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507525
Рубрика: Воєнна лірика
дата надходження 26.06.2014
автор: Христина Рикмас