В Донецкой области пропал
старший сержант Андрей Повстюк
В редакцию «Пресса Украины» поступило
письмо от семьи Повстюков
из Хмельницкой
области. Они просят помочь
найти их сына Андрея,
который принимал участие
в боях на востоке Украины.
Последний раз родные слышали
его 18 июня 2014 года
http://nbnews.com.ua/ua/blogs/125200/
( замість епіграфу)
У мертвій тиші, в самоті німій
Рахує час годинник обережно,
Коротка ніч замішує напій
З тім’яну й м’яти,п’є його бентежно.
У двокімнатній - тіні по кутках
Лякаються двох жіночок у ліжках,
У молодої – на обличчі – страх,
У літньої – зі сліз гірка доріжка.
Обидві удають неначе сплять,
Ворушаться у ліжках все тихіше…
Порахували всіх овець, телят,
А сон не йде… утік на поверх вище…
Коротка ніч поради не дає,
І довгий день не збільшує надії…
А чи воно насправді щастя є?
Чи для жінок то вигадки і мрії?
Безмовне фото в рамці на стіні:
Там із жінками хлопець кароокий,
Одна – в фаті, а літня в стороні
Усміхнена, що син її мов сокіл.
А інше фото він прислав з війни:
Підтягнутий, у формі , з автоматом.
Зірвала б його мати зі стіни,
Бо не хотіла бачити солдатом.
Була його не в силах зупинить,
Він з хлопця став раптово чоловіком…
Уже п’ять днів, як телефон мовчить,
Вона й невістка виплакали ріки…
Життя завмерло в двокімнатній тій,
А ніч коротка ніж встромляє в спину,
І молода шепоче: «Ти не смій!»
Й подушку обіймає мов крижину.
П’ять довгих днів, а тягнуться як п’ять
Років самотніх…тільки б то не марно:
«Зник без вісті!? Так що ж не йдуть шукать!?
Напризволяще кинути – це гарно?
І точаться з очей – не сльози – ні,
А краплі крові з серця молодого….
Ми загубились разом в цій війні,
І щоб знайтись, чи довга нам дорога?....
Одна людина - то не весь народ,
Та скільки буде ще болючих звісток?
Призовниками знов формують взвод,
І день у день поповнюється список…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507157
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 24.06.2014
автор: Людмила Васильєва (Лєгостаєва)