Я ніколи не сумнівався в її писемності,
Навіть мріяв таких оживить...
Мене більше лякали її усмішки,
Після яких часто сльози лились.
Вона раптом крикнуть могла,
Що я не хочу жити так!
Я найбільше боявся цих слів:
Вона ж така, справді, така,
Щоб ось так взять і піти із життя!
А я був її другом...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507125
Рубрика: Лірика
дата надходження 24.06.2014
автор: Лана Міловия