Над гаєм тихо звечоріло,
заблимав місяць, як ліхтар.
Над вечоровим небосхилом,
ріжком зявився із – за хмар.
Почав скидати в воду скалки,
як чари - перли з зірочок.
Де в вербах бавилися Мавки,
сорочки ткали з квіточок.
Зітчіть й мені прошу дівчата,
стидливо Місяць попросив.
Прийду до вас котрусь я сватать,
її давно вже полюбив.
З тих пір не маю вже спокою,
журба мене не полиша.
Так часом хочеться настою,
бо мо мене не поміча…
В собі не можу гріх тримати,
хай йде туга за небокрай.
Не можу більше я чекати,
серденько милому віддай!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=507081
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.06.2014
автор: Дід Миколай