[i]Вірш присвячується тим, з кого писався: [u]Фадію Костюку та Євгену Дехгтяренку. ( Моїм дідусям).[/u]
[/i]
Козак Мамай ішов додому.
Сивенькі вуса, довгий чуб,
В очах його не було втоми,
Лунав свист із запеклих губ.
Старий уже то був мужчина,
Мав років з вісімдесят десь,
Та все ж не йде він на спочинок,
Поки не кінче кухоль весь.
Він на Січі мав гарну вдачу,
Не раз ходив він у похід.
А щось як скаже – аж заплачеш,
Всього багато знав той дід!
Гарно Мамай любив поїсти,
В неділю він горілку пив,
А за столом щось розповісти –
Ось, що найбільш козак любив.
Рибалку кращого й понині
Вам не знайти на цілий край,
Кажуть, що й досі десь в долині
Живе старий козак Мамай!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506870
Рубрика: Портретна поезія
дата надходження 23.06.2014
автор: Андрій Костюк