[b]І сповнені брехні вуста
Пропалювали середину.
І все, що я тобі брехав
Забудеш ніби то щось дивне.
Не сором у мені кипить,
Вирує у мені тривога.
Пробач, мені це теж болить.
І я тобі не ворог.
Світанок знову мовчки зійде.
У інший бік тікає ніч.
Тобі й мені дахи лиш зірве.
На цей раз ми не пліч-о-пліч.
Та не чіпала б мене смута,
якби під ранок не пішла.
В мені поквітли чорні рути
З під злого й хитрого пера.
І пояснити я не можу,
Й тоді би теж не пояснив,
Чому так марять мене муки
Твоїми голими грудьми.
Чому моя рука так хоче
З пристрастям стиснути твою,
Чому солодкі наші ночі
Самотніми пішли в пітьму.
Хотів би я тебе спитати,
Та й сам вже згадую чому,
Полишила мене чекати.
Бо я брехун, бо я брехун!!![/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=506091
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.06.2014
автор: Катерина Опал