***
Донбас дрейфує, наче Атлантида.
Цей шмат землі - ні Богу, ні мені.
Зійшлися два світи - іде корида,
що не насниться навіть сатані.
Донбас пульсує в епіцентрі мору:
криваве море, і жура, жура...
Затихли гасла в ракурсі мажору -
де терикони - яма вже сира.
Іде на дно ця загадкова суша,
там є народ, і хто він - еллін, скіф..?
От-от зімкнеться море, тільки груша
на перепоні, як останній риф.
Стоїть вона флагштоком, де цунамі,
під нею знайде спокій ветеран
війни останньої, яка лиманом
лягає в строфи з-під мого пера:
нетлінна тлінь - де Авель, там і Каїн,
король і блазень, жертва і глядач.
І плаче небо, ніби небо - крайнє,
і навіть браузер не стримує свій плач.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505252
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 15.06.2014
автор: Надія Позняк