Сiреньким вужем вiдповзає проплакана нiч...
І сходять над світом ласкаві усмiхненi очi.
А я - порошинка у променi. Я - зусiбiч
вiдкрита тобi! І від цього у грудях лоскоче!
А я все дивлюся у очі твої осяйні...
Вони - ніби нонсенс у світі, залитому кров'ю!
Усе, що для щастя потрібно сьогодні мені, -
це миру. Багато. І трішечки зовсім - здоров'я.
Хай доля нагадує часом сумнівне лото,
примхливо шукаю твій сповнений ніжності обрій!
Ясніше за погляд твій точно не скаже ніхто,
що все буде добре. У світі й у нас буде добре!
Я більш не віддамся отій ненаситній журбі.
Повірю, як вперше. Не хочеться віри востаннє...
Чи знайдуться сили вужа задушити в собi?
Чи мудростi стане сумні „проковтнути” питання?
Тобі уже час? Не вагайся ж бо! Мусиш iти.
Ти вільний зі мною. Ти - вільний, але - небайдужий!..
Дивитимусь вслiд з відчайдушних висот нiмоти...
За днем буде ніч - із жовтенькими плямками вужик.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=505114
Рубрика: Лірика
дата надходження 14.06.2014
автор: Тетяна Яровицина