ЧАРІВНА КРИНИЦЯ.
По дорозі села, по – під хати,
Йде дівчина по воду з відром.
За селом, там де явір крислатий
Є криниця з чарівним сріблом.
Хто пригубить холодну водицю
Із дівочих, незайманих рук,
Тому темної ночі не спиться
Від сердечних, незвіданих мук.
Буде він жити тільки для неї,
Буде знати її лиш ім’я,
Буде казкою звати своєю,
Під весняні пісні солов’я.
Так і я, своє перше кохання
На розбитій дорозі зустрів.
Моя мила, чарівна Оксана,
Несла воду в простому відрі.
Попросив я у неї напитись.
Подала, сміючись, із долонь.
Поки пив, то не міг надивитись
На очей пустотливий вогонь.
З її рук на лице, на одежу,
Прохолодна водиця текла…
Я гасив свого тіла пожежу,
Але душу пожежа взяла!
Потяглися безсоннії ночі,
Перевиті тривогами дні.
Пустотливі, зеленії очі
Не давали спокою мені.
Кілька діб я ходив, ніби п’яний!
Потім знову напитись прийшов.
Знову пив із долоней Оксани,
Говорив їй слова про любов.
А вона на цю мову сміялась
Від почутого стала в хмелю.
Потім рвучко, за шию обняла,
І крізь сльози сказала: люблю!
По дорозі села, по – під хати,
Йде дівчина по воду з відром.
Край села, росте явір крислатий,
Жде криниця з чарівним сріблом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504724
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.06.2014
автор: dovgiy