Немов шнурка хто зашморгнув,
Тягне день і ніч,
Він того навіть не збагнув,
Що з смертю віч-на-віч.
Зустрівся вперше він тоді,
Як в руку взяв шприца,
Щоб бачили його усі,
Такого молодця.
Спочатку тішив той дурман,
Тремтіло все єство,
Вмить закінчився той обман,
Тіло усе трясло.
І день, і ніч одне і теж,
На дозу де ще взяти?
Стражданням тим немає меж,
В могилу пішла мати.
А зашморг душить, аж тріщить,
Основа його тіла,
Хоча б ще раз, одна ще мить,
А смерть то нахабніла.
Шприц у руках, а вона шкірить,
Немов скажена зуби,
Ні це не правда, він не вірить,
Їй не діждатись згуби.
Немов кіно – чорний екран,
Хто світло погасив,
Не виживе – критичний стан,
Це вирок лікарів.
Душа металась і кричала,
Врятуйте моє тіло,
А смерть стояла і сміялась,
Зробила своє діло.
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/737-narkomaniya.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=504596
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 11.06.2014
автор: Антоніна Грицаюк