«Мене мати породила,
нехрещену схоронила!»-
у лісі чути пісню хмуру,
десь незагоєну зажуру.
Мати моя покохалася,
в своїм гріху загралася.
Та й своє тіло тішила,
у пристрасті заюшила.
Ховалася потай з коханцем,
розбещеним й зухвальцем.
А він пішов,її він кинув,
І ненароджену дитину
залишив на прощання
як свого гріха покарання.
Яка ганьба на околоток,
зачатий у неї байстрюк.
Усе до біса, дитина зайва.
В очах не буде сонця сяйва,
шовкова стрічка шию обвила…
дитину свою мати задушила.
Дитя я вбите й не бажана
навіки з мороком обвінчана.
Я – Мавка, лісова русалка
в волоссі вплетені фіалки.
Самотня гуляю по травах,
та чоловіка шукаю у мальвах.
Я заспіваю гірку пісню тужну,
душі нехрещеної приналежну.
До мене прийди,незнайомець,
подаруй роговий гребінець.
Розплетені зелені пасми,
покрию я солоними слізьми.
Та,може,відпущу із полону,
якщо візьмеш святу ікону
молитвою буття втому
заспокоїш душу в миру.
та відразу морок розтане
душа моя янголом стане.
Я – Мавка, наяда лугова
і чується моя пісня лісова -
«Мене мати породила,
нехрещену схоронила!»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503361
Рубрика: Сюжетні, драматургічні вірші
дата надходження 05.06.2014
автор: Ниро Вульф