Коли б напитися досхочу п’янкої води із твоїх зіниць
То не варто було б вже й протирати кришталь твоїх очей
Адже він і так чистий, ніби глибинне озеро серед гір
Коли б пригорнути твої зламані крила до своїх ледь відрощених
Ти б відчув невимовну вдячність та спокій
Ніби сліпе кошеня під грудьми у кішки – вдячність і спокій
Коли б ти прийшов напитися джерельної води із моїх потрісканих рук
Ти би не сахався і не гидився, ти би поцілував їх, стомлені долоні,
Що сіють і сіють, жнуть і жнуть жнива на нашій сумній ниві спогадів
Коли б ти просто усміхнувся сонячному зайчику на моїх устах
Ти би відчув щастя у закутку серця і відраду у затінку душі
Адже це так радісно – просто ЖИТИ
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503347
Рубрика: Лірика
дата надходження 05.06.2014
автор: Троянда Пустелі