Гірко знати…

Гірко  знати,  гірко  знати,
Що  нам  із  тобою
Не  дружити,  не  бувати,
Як  вербі  з  водою.
Як  тій  річці  з  берегами
Як  місяцю  з  небом.
Ми  обоє,  хоч  і  любим,
Але  долі  треба.
Треба  долі  нашій  дати
Нам  обом  розлуку.
Наші  душі  прирікати
На  журбу  та  муку.
Про  палке  кохання  наше
Тільки  в  мріях  снити…
Бо  не  можна  в  нашій  долі
Бодай  щось  змінити.
Ти  десь  там,  в  своєму  домі,
А  я  тут,  без  хати.
Так  і  будемо,  до  скону
Своє    місце  знати.
Доле  моя!    Доле  моя!
Загублений  раю!
Як  мені  тебе  змінити
Навіть  і  не  знаю!
Вік  тяжкий  вже  добуваю,
Немає  здоров’я.
А  це  серце,  а  цю  душу,
Сповнені  любов’ю,
До  єдиної  у  світі,  -
Сам  душити  мушу!
Нащо,  Боже,  дав  це  серце?!
Нащо  дав  цю  душу?!
Та  навчив  отак  любити:
З  усієї  сили!
Та  не  дав  нам  разом  жити,
І  не  дав  могили
Для  одного  з  нас,  -  для  мене,
Щоб  не  міг  я  знати,
Як  то  жити  у  любові,
А  щастя  не  мати!

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503338
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 05.06.2014
автор: dovgiy