[i]Марії Цимбалюк[/i]
Сто днів жило́ в мені чуття,
Яке плекалося, мов мрія.
Укрило серце майбуттям,
Та я дарма його леліяв.
Дарма! Ти бу́ла тим вогнем,
Приборкати що не під силу.
І він щоразу, з кожним днем
Здававсь моєму серцю милим.
Здававсь… . О, Господи, боронь
Згоріти з полум’я кохання!
Якби ж твоїм чуттям вогонь
Дозволив мирнеє повстання –
Ми слухали би низки слів,
Оточені чуттям взаємним… .
Та лиш тепер, за сотню днів
Прийшла пора для нас, напевно,
Сказати вголос: “Прощавай!”
Пробач атракції сердечні .
У них я не знайшов би рай,
Як скресла б крига наших течій.
Тому-то й в морі кораблі
Вітри, так як і нас, розносять.
В моїх очах твої вогні,
Твоє розкішнеє волосся…
Зникає мовчки… . Хай іде,
Хай серце розіб’є́ на друзки!
Мені набридло із ідей
Робити шлях по сте́жкам ву́зьким.
Бувай щасливою, мій світ!
Якщо перед тобою винен –
Забудь сто днів на сотню літ,
А в них, дивись, і щастя плине.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503178
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.06.2014
автор: Oleg Kolibaba