Випробування для дачників починались уже в дорозі. Завжди знаходилось декілька чоловік, які ледь запхавшись до автобусу, починали голосно репетувати, щоб негайно позакривали всі вікна і люки, бо вони не переносять протя-гів. В тридцятиградусну (зранку) спеку автобус перетво-рювався на пересувну сауну. Спресовані тіла пасажирів стікали потом і злипались. Через п’ять хвилин вже не було чим дихати. І тільки, коли хтось втрачав свідомість, дозво-лялось відчинити якесь вікно.
Сидячим пасажирам всі відкрито заздрили і тихо нена-виділи. Але, щоб опинитись серед тих «щасливчиків», де-які дачники прибували до місця відправлення автобусу за півтори-дві години і вперто стояли, дожидаючись свого «зіркового» часу.
Зате який же був «кайф» першими з довжелезної черги заскочити до салону, вибрати найзручніше місце з тіньово-го боку і потім, спостерігаючи, як товпляться і пресуються інші, давати поради, як стати щільніше, щоб якомога біль-ше людей могло поміститися, а то й милостиво взяти на руки сумку, чи дитину в симпатичної жінки, або відштовх-нути чиюсь поклажу, вередливо заявивши, що у вас хворі коліна.
Але головний прикол був у тому, що дорога до наших дач займала всього 30-40 хвилин. Та від цього їх «кайф» не зменшувався.
2012
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=503037
Рубрика: Лірика
дата надходження 03.06.2014
автор: Ніла Волкова