..я думала, все забудеться і минеться, як затишок вечірнього сну,
але очі і досі сльозяться і терпнуть від сонця, помноженого на два,
наближається із відкритого моря шторм, у котрому я потону,
якщо не буде рятувального кола
твоїх обіймів..
slowmotion твоєї ходи зіккуратом весняної повені,
так ніби і справді ідеш по воді,
посміхаємось втаємничено отією сумною посмішкою -
я знаю, що ти знаєш, що я знаю, що знаєш ти..
запізнилась, але встигла вчасно останнього дня весни
видихнути минуле і вдихнути ковток найчистішого кисню
і тепер без алкоголю сп'яніла не можу йти,
а тільки дивитись, як запалюються і гаснуть
золоті родимки на шкірі неба..
бережи себе, незнайомцю, як бережуть таємниці,
а як ні - то я берегтиму тебе,
ніби закладену поміж сторінок книги
квітку..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502566
Рубрика: Лірика
дата надходження 01.06.2014
автор: Майя Грозова