Дощ,ти знову відганяєш сонце?
Я вже почала з ним говорити.
Ти забіг в відчинене віконце.
Ти збирався завжди в мене жити?
Я тобі читаю знову вірші.
Ти киваєш головою.Віриш?
Що вони для мене...Найтепліші...
Ти собою...Мою душу...Білиш...
Дощ,ти поцілуєш мене на ніч?
Я до тебе притулюсь.Холодний.
Відчиню вікно.Іду назустріч.
Каву приготую.Ти голодний?
Втіш мене.Скажи,що я найкраща.
Що пишу найкращії я вірші.
Ти збреши...Збреши...Ні?Ні?..Нізащо?
Вони гірші?Що?Вони найгірші?
Ти так не казав?Пробач.Вернися...
Я собі такого нагадала...
Поміж тебе дні життя сплелися,
В котрих я в сльозах одних стояла...
Дощ,пробач.Образився?Дурненький.
Хто тепер мене хоч поцілує?
Ти такий...Такий мені рідненький...
Та сьогодні дощ мене не чує...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502465
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.05.2014
автор: Відочка Вансель