Де ти? Мій відчайдушний перехожий !?
Мені бракує сил знову прийняти тебе відкритою душею.
Цей постійний анамнезис, щоб не сказати скалічує,
проте вибухує тихим гнівом.
І поруч твої холодні очі, від яких завмирає серце,
кров пульсує хвилями по скронях, і я ніяк не можу розчепити коло обіймів,
без краплі радості вештаюся дворами.
І до біса цю чортову субординацію, жалюгідні, неосяжні для мене слова.
Мені невистачає цих кістлявих долонь, неголених щок, іронічних посмішок.
Мереживне біле плаття уже замурзане гіркими душевними сльозами,
пам’ятає світанки. У моїх судинах давно завелася цвіль та міль,
ця внутрішня сіра самотність виголошує для мене нову сентенцію «забути».
Я захопила пригорщу зимового повітря, забрала часточку твого міста.
У пам’яті ця невблаганна боротьба пристрастей,
божественна свобода і твоя невиправна брехня. Навколо холодні білі підлоги,
солодкий жаль у серці стукає по моєму горлу.
Саме ці дні я зможу назвати кінцевою зупинкою моєї наївності та дитячості і
пересісти у потяг цинізму та байдужості…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502391
Рубрика: Лірика
дата надходження 31.05.2014
автор: Yulia Fobia