Коли Господь таланти дарував,
З усіх світів злетілись Його діти.
Француз красивим,елегантним став,
А німець за порядок й дисципліну.
Росія владолюбство обрала́,
Угорці господарство полюбили,
Поляки торгували всім сповна,
А італійці музикою жили.
Обдарувавши всіх, Господь підвівсь
Із трону,щоб нікого не забути,
Та раптом чує плач неподалік,
То плакало дівчатко не обуте.
Коса мов сонце,стрічка голуба ,
На голові віночок із калини,
У вишиванці. - Хто же ти така,
Так скромно мовила :- Я Україна.
- А плачеш ти так ревненько чому?
- Я плачу,бо земля від крові стогне,
Удови й сироти,сини на чужині ,
А в домі вже немає правди й волі.
- Чого раніш до Мене не прийшла?
- Я всі таланти вже роздав напевно.
Зніяковівши, дівчина вже йшла,
Та раптом зупинилась,не даремно .
Сказав Господь,- Ще є один талант,
Який тебе прославить над світами,
Це - пісня,бо вона безціненний дар.
Взяла її й до серця пригортала.
Вклонилася Всевишньому вона
Із ясним поглядом і щирою душею ,
Понесла цей дарунок у народ,
Щоб вся країна вічно жили з нею.
30.05.14.р
[i][/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502213
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 30.05.2014
автор: леся квіт