Бродячи по темній пущі, ми пізнаємо життя,
Ьез гріха.
Будуть жити одиниці. Наче птиці, вирувати над життям.
Майбуття.
Нас застигне велич тиха. Та не буде у ній змісту.
Чорне місто.
Постає перед очима, залишаючи життя.
Все не так.
Нас ввели в оману мрії, наше сонце та надії.
Твої вії.
Вознесенне існування, чого варте в таким разі?
Важкість часу.
Чи несемо ми з собою щось потрібне цьому світу?
Тільки мрії, душі квіти.
І балачки невгамовні о началі, про ідейність.
Лиш буденність.
Тільки з тих небагатьох, що народжені на небі
Люди думки життєлюбні. Зірок промені квітневі.
Зрозуміють суть безмежну плину часу обережну.
І матерії окрасу.
Користаючись невміло, рушать сутність, мир спокою.
Думка – зброя.
Незважаючи на це, тихо плине річка моя,
Несучи з собою дань.
Дань Всесвіту.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502095
Рубрика: Лірика
дата надходження 30.05.2014
автор: Моя Офелія