***
Моя журо, сумна ранима жінко,
Що свій скрижаль прядеш біля вікна.
Тепло свічі, то спалахне, то згіркне
І у сльозі ні краю, ані дна.
Нести тебе, мабуть, найлегша помста,
А марити тобою – сивий гріх.
Вже на розгілля виточені гострі
Нанизаний зимою першосніг.
І так, як є. іду по мокрій кризі
Душа порожня, вимокла дотла.
Остання зірка відрікалась висі,
А я журби зректися не змогла.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=502024
Рубрика: Лірика
дата надходження 29.05.2014
автор: Леся Shmigelska