Гори мої у тумані –
і немає дня, світанку,
на біду собі і мамі
я люблю, люблю львів’янку.
Як зазвичай – поневолі
розминулись наші долі,
я кричу ген із-за Сяну:
відгукнись, моя кохана!
Зупинився Місяць гожий,
розгубились дні погожі –
через ночі, дні і ранки
лину серцем до львів’янки.
В неї очі сині-сині,
на щоках її рум’янки –
ген в усьому галич-клині
нема кращої коханки!
Вже немає дня, світанку,
бо на всі світи тумани,
як знайти мою львів’янку,
підкажіть мені, львів’яни!
Створено 10. 10. 2002 року
Опубліковано: "Моя пісня". Львів: "Сполом", 2004. - 120 с.
С. 13
[i]Музика Василя Сторонського[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501656
Рубрика: Лірика
дата надходження 28.05.2014
автор: Т. Василько