[i]Сиджу перед стіною, лоб об стіну: головою в небуття.
Запита чи хтось: навіщо? Ніхто не запита!
Ні дружина, ні дитина, ні батьки...Їх нема!
Вони крила мої, що в одну мить відрубані сокирою влади.
Кат тюремний, навіть оком проклятим не моргнув,
А я тепер сиджу один на драному стільці,
Що щури по-гризли, доки я блукав у мороці душі.
Одна мить, стіна розбита! далі не піду,
Один ніколи більше не зостанусь!
Й у надії, що побачу свої крила...
В інший світ я поповзу, може там вони десь заблукали!?
І чекають доки я прийду...[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501608
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.05.2014
автор: Марина Козир