[i]Летить зграя журавлів, курличуть.
Сиджу на лаві у садку я, де́ мої крила?
У кого запозичить би і полеті́ти з ними?
Шумить дуб надомною, тихо,
Бачить серце: стою я під ним...
Де́ моя сила, куди́ полетіла?
Де знайти щоб поновилась?
Може вже і не судилось...
Як не ка́явсь, як не моли́всь я.
Знаю, що ніколи, очі завше не дивились,
Лиш серце бачить ясно.
Але й воно вже заморилось!
Нема мені спасіння, нема мені покою,
Стою один, самотність огортає,
В темряву мене з дитинства заковавши.
Відчуваю, що пройшли літа!
Стою один, немов безлистий явір в полі.
Й ранок в світлі так і не зустрівши,
Тихо в темряві піду,
Й може там десь, полетівши,
З журавлями за-курли́́чу...[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501607
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 27.05.2014
автор: Марина Козир