Мій Криме,
такий далекий і близький,
водночас рідний і чужий, Криме..
Звертається до тебе Україна, та, що любила тебе стільки довгих літ,
Та, для якої був коханим сином, єдиним, неповторним на весь світ.
Поки звертаюсь, Криме, бо вже, може, змінили назавжди твоє ім’я,
Твоє майбутнє так мене тривожить, ми ж рідні, ми єдині, ми сім’я.
Так важко зрозуміти..ти, мій сину, пішов до тих, хто звалися «брати»,
Хто заманив тебе в лиху годину, кому плювати, що ми рідні, я і ти..
Хто брудним черевиком став на тебе, хто гори золоті наобіцяв,
Хто мирне над тобою закрив небо, хто хмари дулом автомата розігнав.
Дивлюсь на свої чада нерозумні, що з триколорами в руках на площу йдуть,
Їх голови гарячі та безумні не скоро зрозуміють, в чому суть..
Чому вони так вперто і затято не можуть дати неньці один шанс?
Чому готові брат іти на брата? За що йдуть на потворний мезальянс?
І я не вірю, я не вірю, сину, що хочеш матір’ ю назвати не мене.
Що хочеш гнути ти, мій сину, спину, на того, хто Росії присягне!
Не вірю я і вірити негоже, тій матері, що любить без межі.
Молю тебе, і закликаю, Боже, мою дитину безталанну збережи.
Як сон, як сон страшний наша розлука, і я, як на останнім рубежі.
Навіщо кинув ти мене на довгу муку, нащо подався у краї чужі?
Я- рідна, чуєш? Я – одна єдина, такої іншої не буде і нема!
Я – твоя мати, ненька Україна, що гордо прапор український підійма!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=501420
Рубрика: Патріотичні вірші
дата надходження 26.05.2014
автор: Зоряна_Ніч