ти - мій ручний білий ведмідь,
живе пульсуюче серце крижаної Антарктиди,
що так довго й терпляче за мною йшов,
бо направду прирученим звірам не потрібно нашийника -
вони йдуть за запахом, інстинктивно.
бачиш, я врешті-решт вирізнила серед білих снігів
твою ще білішу постать,
бачиш, я горнуся до твого хутра -
мені холодно, зігрій мене, ведмедю.
твоя безпечна і водночас загрозлива тиша
промовиста як хрускіт сніжинок
і льодяних дзвіночків,
бачиш, ведмедю, у мене немає ножа,
аби захищатись,
я - ідеальна жертва,
ведмедю..
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500872
Рубрика: Присвячення
дата надходження 23.05.2014
автор: Майя Грозова