Ольга
Я знову вам пишу листа.
Хоч і знаю, що уже не варто.
В собі вбиваю теплі почуття,
І серце стомлене жену на страту.
Навіщо зазирала Вам у очі ?
Навіщо руки палко цілувала ?
Не вірила словам пророчим
І в пастку Вашу я попалась.
Любомир :
Ви брешете мені, чарівна леді,
якби мене хоч трішки ви кохали
Душа не догорала б моя в пеклі.
І солов'ї для мене лиш співали б.
Ви брешете! Ніколи не повірю,
що ви мене... моя хоч на краплину
Руйнуєте безжально мою мрію...
Вбиваєте в мені живу людину..
А я люблю, хоч вам я і байдужий.
А я люблю так щиро і безмежно.
У вашому саду розквітли ружі,
Ви розтоптали їх необережно..
Ті ружі - то любов моя прекрасна
Розсипалася, мов їх ніжний цвіт.
Ви загасили ваше сонце ясне
І в темноті живете стільки літ...
Ольга
Ви вже пробачте, любий пане.
Що не у Вас навчилася брехати.
Я захопилась щиро Вами,
Бо Вас не можна не кохати.
В душі моїй пожовклій, мокрій
Димить недопалок кохання.
Ви знайте, дихатиму поки,
Поки тремтить моє зітхання
Я цілуватиму Вам ніжно руки,
Дивитимусь в очей глибоких зелень
Й сердечні наші перестуки
Навіки проженуть смертельну темінь.
Любомир
Та ви мабуть забули моя леді,
Що ви мені колись вже обіцяли.
Налити з уст своїх кохання меду
потім комусь за безцінь ви продались
Ольга
Я зависоку заплатила цІну,
Я розтоптала душеньку свою.
ПродАла щастя все і віру,
тепер у Вас пробачення молю.
Любомир
А я чекав вас довго, мов востаннє
Ламав всесильні рамки цього часу.
я вірив, що моя ви, що кохання,
А потім ви зняли чарівну маску.
Я не пробачу! не моліть! Бо не вернеться
Душа зруйнованого вами чоловіка..
Він неживий, нема у нього серця
А ви як і колись зваблива жінка...
Ольга
Пішла, як тінь, моя звабливість.
І зачерствіло серце молоде.
Без Вас я дихати училась,
Але без Вас повітря вже пусте...
Любомир
Я дихав вами, так сміливо і без страху.
І думав, дихатиму досі ... до тепер...
Та ви пішли. Повітря вмить забракло....
І я помер... Навіки я помер...
Ольга
Я воскрешу Вас подихом весняним,
Я Вам віддам своє життя.
Не будьте лиш таким печальним,
Не стЕрплю це, й піду у вічність Я.
Любомир
Не воскресити того, що немає.
Тепер ідіть куди лиш забажаєте.
Я б став для вас найкращим в світі раєм.
Тепер ніколи не повірю, що кохаєте!
Ольга
Мені немає більш куди іти,
Лише у смерті жаданий порятунок
Прощайте, любий. Зламані мости.
Отруєний я пригубити маю трунок.
Любомир
З його очей полились гіркі сльози.
Вона отруту допила до дна.
Він досі там стоїть, навіть в морози.
Він сам навіки і вона одна.
Олька Оленька & Любомир Винник
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500661
Рубрика: Лірика
дата надходження 22.05.2014
автор: Олька Оленька