Прости, поезіє, мені,
Що так давно вже не писала,
У днях так часто оминала
Й не бачила Тебе вночі.
Втрачала сенс не лиш писати,
А навіть дихати в Тобі,
Застрягла я в такій журбі,
Що не могла Тебе й читати.
Цей рік мене побив в дорозі,
Не було місця вже живого,
Я не хотіла вже нічого,
Душа лежала на підлозі...
І тільки видих і без вдиху,
Як від удару в боротьбі,
Не до поезії тоді,
І навіть не до передиху.
І лише Бог зумів підняти,
Коліна витерла із крові.
І "друзі" стали вже "знайомі",
Завіси впали, ролі знято...
Та я вернулась, бачиш, пишу.
Не знаю, звідки Ти в мені,
Бо не таланило в ті дні,
Бо замість Тебе була тиша.
Прости, поезіє, мені,
Ми є не вічні, та можливо
Хоча б думки свої миттєво
Залишу я навік в Тобі...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500368
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 21.05.2014
автор: Olya Savchuk