Минає юних літ зачарування.
І я не той, і ти уже не та –
і перша, і сьогодні ще остання,
але близька й далека, як свята.
Жнивує осінь. Змолотили колос.
Усе стихає. Тільки уві сні
напровесні я чую рідний голос
і бачу образ тінню на вікні.
А образ що? І не намалювати,
і не утихомирити душі,
яку уже не манять міражі.
Прийшла пора й душі відпочивати.
Та все літає до своєї хати,
де й після тебе всі уже чужі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=500346
Рубрика: Лірика
дата надходження 21.05.2014
автор: I.Teрен