Гріхи свої спотворені долаю,
Хоч і безсилий жити в самоті,
Не ту дорогу в щастя обираю,
Не здатний сам Чистилище пройти.
Воно святе, незнане, і величне,
І кожен день я вибір все ж роблю,
Яке усе ж старання мені ближче?
Чому давно спокійно я не сплю?
Душа згасає тихо, непомітно,
У серці зникла ту, яку любив,
Заплющю очі, дивне сяє світло,
І скрізь туман, немов хтось закурив.
Та Ангел мій вселяє міць, надію,
Це він ще мою душу береже,
Він знає все, і те, що не радію,
Але чекає, звик, либонь, уже,
Що я забув, де радість, насолода,
Що інтравертом знову є усім,
Мені завжди похмурна є погода
Бо як родився, вдарив сильний грім.
Мене вода лікує і тримає,
Так тихо берег річки зашумів,
І знову Ангел крила піднімає,
Мені спокійно, цього так хотів...
Почув немов я голос із водиці,
Такий прекрасний, ніжний, чарівний,
Життя я п'ю з духовної криниці,
Чому сумую? Я же не такий…
24.6.2013
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499930
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 19.05.2014
автор: Назарій Андрійчук