Мої знеструмлені думки
чіпляються за миті сьогодення
і клаптики розірваної душі
склались в мозаїку сумління.
Йду в житті як подорожній,
що прагне джерело знайти,
в пустелі загубившись неосяжній
своєї все ж досягти мети.
Нехай завжди веде мене зоря,
шаленим та важким шляхом.
Щоб у спокутування вівтаря
безмовним стояти послухом.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499928
Рубрика: Лірика
дата надходження 19.05.2014
автор: Ниро Вульф