"Стіна пам'яті"

Певно,  у  кожному  місті  є  такі  стіни,  на  яких  можна  прочитати  безліч  чужих  доль  та  емоцій.  Там  усе  -  починаючи  від  політики,  любовних  зізнань  та  картинки  із  зображенням  процедури  трепанації  черепної  коробки....Назвемо  це  "стіною  пам'яті".  Так  пафосно,  але  правдиво.  Ці  бетонні,  цегляні  та  іншого  виду  конструкції  бачили  і  знають  надто  багато.  Починаючи  від  того,  чим  можна  милуватися,  і  закінчуючи  тим,  за  що  надзвичайно  соромно....Ось  один  з  таких  записів,  що  зустрівся  нещодавно:  "А  я  любовь  знаю  наизнанку.  И  вся  оно  подобна  деликатесу  -  не  всем  нравится,  но  попробовать  стоит  непременно".  Вважаєте,  такий  напис  не  можна  зустріти?  Теж  так  думала,  поки  не  побачила  на  власні  очі  на  одній  з  обдертих,  обшарпаних  будівель.  Відразу  виникають  питання:  як  то  так  -  навиворіт  знати  кохання?  Тут  і  лицьову  сторону  зрозуміти  не  дано,  не  те  що...По  -  друге:  якщо  почуття  приносить  біль,  то  як  його  можна  порівнювати  з  делікатесом  і  як  воно  може  бути  комусь  до  вподоби  чи  ні,  якщо  воно  лиш  дратує?  Адже  буває  і  таке.  Дивно...Та  і  один  раз  обпікшись,  чи  варто  спробувати  вдруге?  Риторичне  питання.  Скільки  людей  в  світі,  стільки  й  відповідей  на  нього...Іду  далі,  вздовж  стіни.  Плями  бачу.  Червоного  кольору  -  напис  кров'ю.  Автор  належить  до  тих  безголово  -  нестримних  людей,  які  ріжуть  собі  вени  (ідіоти,  не  інакше),  а  потім  пишуть  усілякі  дрібниці  на  стінах,  що  на  їхню  думку  мають  неабияке  значення....А  я  ось  стою  під  тою  обшарпаною,  давно  не  біленою  стіною  і  думаю  -  а  що  б  написала  я,  якби  в  мене  була  така  можливість?  Яке  б  слово?  Чи  малюнок?  (Але  малюнок  -  виключено,  з  мене  нікудишній  художник).  Та  й  написати  що?  Певно  я  б  краще  взяла  щітку  і  перефарбувала  весь  будинок.  Із  бридкого  жовтаво-білого,  у  якийсь  примітний  і  красивий  колір.  Або  краще  розмалювала  б  сімома  кольорами  райдуги,  замість  того,  щоб  дряпати  тут,  як  сотня  інших  деформовано-паралічних  особистостей,  які  партачать  її  стару.  трухляву  й  немічну  тупими  мазками,  на  зразок  "тут  був  Вася".  Чи  Люся.  Чи  Федя.  Яка  різниця.  У  кожного  своя  стіна  пам'яті,  але  увіковічити  слова  можна  й  у  інший  спосіб...

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499831
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.05.2014
автор: Fallen angel