Не хочу говорити. Заклею собі рота клеєм "Момент" і замовкну. Бо щось надломилось так болісно, що слова повипадали, мов зорі з кишень.
Кожного ранку сонце муляє очі, ніби хоче кинути мені на подушку купу обурених фраз, типу "Вставай, негіднику! Вже треті півні співають уривок з твого улюбленого рок-концерту". Та навіть на це не ведусь. І хто мене знає - чому? Шматком надрукованого мозку тяжко мислити. Якщо він ще є...А, стривай, десь валявся на полиці між виданням збірки проклятих поетів та образом Богородиці. Кожна людина залишає в мені слід.Не в душі, а лиш в очах. Часом - то блиск, часом - тьмяне попередження про "бурю в стакані". Тупа притча...Я закинув Біблію. І себе. І вірю в краще. І в гірше. Просто живу. Просто існую. І знаєш - мені подобається...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499809
Рубрика: Лірика
дата надходження 18.05.2014
автор: Fallen angel