Чим так вабить зоряне небо,
Де ховає свої таємниці ?
Може, більше знати й не треба,
Загадок є бездонні криниці.
Мудрість часу усе налаштує :
Щось відкриє, а щось заховає.
Знає той, хто бачить і чує.
Вірить той, хто не бачить, а знає.
Там далеко, над зоряним небом,
Над безкрайнього космосу ніччю
Залишив Бог куточок для себе,
Що крізь морок горить любов-свіччю.
За туманністю сліз і спокути,
Каяття шлях пройшовши смиренно,
Можна бачити, вірити, чути.
На планеті Любові все певно.
Чим так вабить зоряне небо
І пронизує серце красою ?
Вірю я, хоч крізь морок не бачу
В ту планету, що зветься Любов'ю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499447
Рубрика: Філософська лірика
дата надходження 16.05.2014
автор: Серафима Пант