Він говорив: «Пливи», і вона пливла.
У вікні було море, чорне, як смола,
І в цій смолі потоплені кораблі,
Що бачили землю в сні, таки не пізнавши землі.
Він говорив їй: «Співай», поки немає титр,
І повторюючи його зітхання, лунав ритм.
Промінь маяка тихо входив в пітьму,
Щоб почути, як співала вона йому.
Він говорив: «Моя», говорив їй: «Будь!»,
Пульс частішав, піт виступав на лобі,
Червоне сонце бродило у нього в крові...
Він проникав й розпадався у ній, як ртуть.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=499089
Рубрика: Лірика
дата надходження 15.05.2014
автор: marta_kraus