Весна холодна і якась невтішна...
Згубила, мабуть, десь своє тепло...
Дивується із нас всіх
Смертних, грішних,
Що дня недбало топчемо чоло...
Що знов, мов діти,
Граємося в "жмурки",
Наосліп ловимо майбутнього жупан,
Знов ніби віримо-
Оцей вже нашим буде...
-Не буде нашим...
Ми хто йому? - Він - пан...
Все ж копійками беремо зрад-плату...
Самі собі завжди - побільші ями...
Тут навіть сонцю важко засіяти...
Одне спасіння - Бог,
Бо Він ще з нами.
Його терпіння увірватись може...
Вже знаки подає тяжкі, болючі...
Проснись же, Розуме,
Бо спати ой негоже,
Вбивають душу України -
Брехнею-плітками
Безжально мучать...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498826
Рубрика: Лірика
дата надходження 13.05.2014
автор: zazemlena