Ми браття словяни кричать на"Русі"/
Ми всі є із древнього роду//
Та брат не вбиває брату дитину/
Забравши як серця частину землі//
Спаблюжив /мою батьківщину/
Хай вас хоч сонце/ хоч небо простить/
А я занесу цю обіду в могилу..//
І хай запитають люди із дальніх земель
про брата мені не чужого/
Відповім їм без смути:/
У мене/ давно вже брата нема/
Для мене/ давно він загинув/
І очі його для мене такі же чужі/
Як Африці запах хрону чи кхмину//
І коли відкриются ворота судного дня/
Нехай його хоть ангел/ хоть демон простить!/
Та я буду памятати до поки не згину/
Всю цю комуністично-неофашиську гнидь
Що топчать мою Україну//
Нехай навіть ненька моя Росію з часом простить/
Та я є не вічний ,/ загину//
Та знайте на своїм предсмертнім одрі /
Я по кличу до себе дитину/
І тихо на вухо їй прошепчу:/
Синку,/люби Україну....І не пробач...до поки ....///
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498519
Рубрика: Громадянська лірика
дата надходження 12.05.2014
автор: Спостерігач