Старість – в горі. Молодість – в біді…
І життя віднині дороге,
небезпечно…
Діло предків гублячи благе,
чверть століття зводили ми дім
для малечі…
Вже малеча встала на крило,
не шкодує розуму і рук...
на чужині.
Рідні стіни – слів не доберу! –
безкультурним зіллям заплело...
Ми ж – "не винні".
Люди добрі, ніби всі свої...
Чом не добудуємо ніяк?..
Брак цементу?..
сил? уміння? совісті в нас брак?..
А чи потенційні хазяї –
імпотенти?..
Безпораддям світиться каркас.
Всім нерідним – чхати, а рідня –
знову краде…
Вже й інвестор „крани” підганя…
А на будмайданчику у нас –
бійки, зради…
Чверть сторіччя – сором, глум і бруд.
Та дитячих вір вогнетривких
не покину!
Знайдеться ще ґазда (зі своїх),
і життям засяє довгобуд
Україна!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498451
Рубрика: Лірика
дата надходження 12.05.2014
автор: Тетяна Яровицина