Ридало небо і вона,
З ним сльози разом лила,
В душі лишилась пустота,
Терпіти те не сила.
Було кохання одну мить,
Ну, а тоді зневага,
Від синяків тіло болить,
Все це йому розвага.
У тісну клітку посадив,
Та ще й підрізав крила,
Певно ніколи не любив,
Вона, мов кам’яніла.
Одне і теж, одне і теж,
Потвора і нездара,
Знущанням тим немає меж,
Вона йому не пара.
Вона згасала і боялась,
Тортури ті терпіла,
Від його дотиків жахалась,
Перечити не сміла.
Поневірянням термін закінчився,
Вона те зрозуміла,
Той страх в душі десь загубився,
В воді його втопила.
Ішла у даль так навмання,
Вся мокра і безсила,
Ще попереду є життя,
Ще іскорка жевріла.
Зігрілось тіло і душа,
Геть кинула в даль пута,
Була не варта і гроша,
Ота її спокута.
Знає тепер собі ціну,
По ночах стала спати,
Зустріла все ж свою весну,
За що було страждати?
http://antonina.in.ua/index.php/pro-zhittya/696-ridalo-nebo-i-vona.html
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498284
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.05.2014
автор: Антоніна Грицаюк