Що ж бо, Самотносте, лови…
Я не з тобою, я – сама собою!
Не вірю, що закінчиться любов’ю
цей матч. Пробач мені «голи»!
Мій воротар – моя душа.
Лише вона тримає всі удари…
Така з небес весна пливе примарна,
що вже й вона не вопроша –
чи доля грає, чи фантом,
чи так розкроєні нерівно пазли…
А ми – гротескні, дикі, дивні блазні,
Та… Непереливки обом…
Що ж бо, Самотносте… Ще мить –
й завіса! Постулати, аксіоми…
Життя поставить крапку замість коми,
І вже сумне не заболить…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498243
Рубрика: Лірика
дата надходження 11.05.2014
автор: zvitka09