Коли вже ти один,
Я вістря твого порох.
Безцінно дорогий,
А ворог.
Якщо ти не помер,
То все мине колись
Мій другий пасажир
Спізнивсь...
Додому йти вострах?
Відсип собі трави.
Відкритий батискаф.
Пливи.
Ковтни моїх очей
Змертвілий океан.
Повідай, що пече
Між ран.
Свій бéзум подолай.
Дай розділити біль
Впродовж якихось двох
Неділь.
Я з чайкою летів
До синьої землі
Й у спогадах лишив
Її.
У неї до світлин
Минувших є нудьга,
А я вже сколотив
Паркан.
Занур мій пароплав,
Як і своє судно,
Вологим сполохни
Рядном.
Назад я їду сам,
Тебе навіть не жду
Для тебе все, шо там —
Є тут.
Я висиплю усе
Сипке з порохівниць,
Мерщій, автобусе,
Поїдь...
Коли вже ти один,
Я твій мінливий друг,
Яку ще роль тягти?
Яку?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=498174
Рубрика: Лірика
дата надходження 10.05.2014
автор: Митрик Безкровний